В Запорізькій області пройшов конкурс серед молоді  „Інтелектуальна Європа”, організаторами якого стали Управління освіти та науки, Управління зовнішніх відносин  та зовнішньоекономічної діяльності, Управління преси та інформації Запорізької облдержадміністрації, Гуманітарний університет “ЗІДМУ” за підтримки Представництва Європейської Комісії в Україні.  

Запорізький Громадський центр виступив інформаційним партнером даного заходу.

Книги «Мистецтво влади» стали заохочувальними подарунками для учасників конкурсу. Ми вважаємо за необхідне популяризація даного проекту на всю Україну.

Ми пропонуємо ознайомитись з роботами призерів цього конкурсу, дже це наше майбутнє і через декілька років може саме ці молоді, розумні ініціативні люди будуть керувати Ураїною.

РОБОТА 1.

Що дала незалежність нашій державі

Живи, Україно, живи для краси,

 Для сили, для правди, для волі!

 Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в далекому полі.

О.Олесь

Недаремно розпочинаю я свій твір словами Олександра Олеся. Адже для кожного, хто вважає себе українцем, назва нашої країни є святинею, національним скарбом. З’явилася ця назва вже дуже давно, ще у XIV столітті, і стала ознакою нашої національної приналежності, нашої гордості й слави. Усі найкращі дочки й сини України протягом століть мріяли про її незалежність, віддавали всі свої сили й прагнення в ім’я цієї мети. Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Олесь, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Василь Стус — ці та інші імена навіки увійшли в історію нашої культури як імена найполум’яніших борців за волю й незалежність України. їхній внесок у здобуття незалежності є надзвичайно вагомим, так само, як і внесок мільйонів безіменних борців. Врешті всі зусилля не залишилися марними: якими жаданими, довгоочікуваними були слова держава, самостійність, незалежність п’ятнадцять років тому! Тоді на руйновищі колишнього СРСР люди ще не замислювалися: а що ця незалежність принесе країні?

Ми отримали омріяну самостійність, але що з нею робити, так на той час і не вирішили. Чи жити так, як жили, чи щось міняти, чи те й інше разом? Люди пишалися тим, що стали свідками великого кроку в розвитку України: набуття самостійності (чи незалежності — називайте як завгодно). І хто ж тоді знав, що ця гордість з роками сховається десь глибоко всередині, а назовні вийдуть зовсім інші почуття: невдоволеність існуючою дійсністю, невпевненість у завтрашньому дні, страх за майбутнє своїх дітей, постійний пошук роботи і грошей. Чому ж так болюче переживають наші співвітчизники такий, здавалось   би,   прекрасний   період  розвитку  держави?   Щоб відповісти на це питання, необхідно, мабуть, трошки зануритися в історію. Адже Україна протягом багатьох століть не мала державної незалежності, тому її населення втратило такі необхідні почуття, як національна гордість, патріотизм, замінивши їх якимись сурогатними цінностями. Нам доводиться тепер ламати віковічні стереотипи, вчитися відчувати себе українцями, громадянами незалежної держави, вчитися пишатися своєю Батьківщиною, навіть якщо вона поки що не така процвітаюча, як інші держави світу. Це нам треба буде збудувати прекрасне суспільство майбутнього!

А поки що наше майбутнє хоч і світле, але дуже непевне. І тим, хто стане біля керма держави в такий складний час, потрібно буде попри все піднести Україну на гідний рівень. Але процес відродження державності не такий уже й легкий. Україна, яка боролася за незалежність століттями, тепер потребує хоча б кількох десятиліть для того, щоб відновити усі структури державної будови. Тому не слід думати, що вже саме визнання політичної незалежності вирішить усі проблеми, і більше нічого не слід робити. Ні, навпаки, нова політична ситуація вимагає від нас ще більше зусиль на користь держави, вироблення нового політичного мислення.

Зараз же Україна розривається на шматки політичними суперечками, економічними кризами, вона пригноблена величезними боргами перед іншими державами світу. На це, звісно, можна заперечити, що не все так погано в нашому житті, адже нас врешті сприйняла як партнера Європа, ім’я нашої держави стає більш вагомим і відомим у світі. Але ж це лише маленькі здобутки, на яких зовсім не можна зупинятися. Тим більше, що слово Україна у світі нерідко згадується не тільки із позитивним звучанням: скандали зі зброєю, відмивання брудних грошей, піратська відео-та аудіо продукція. Чому ми так погано, катастрофічно погано живемо? Чому ж сьогодні, хоч підприємництво в дії, ми не можемо дочекатися економічного розвитку? Відповідь проста: сім десятиліть тоталітарної системи докорінно деформували свідомість народу. Вони викорінили ініціативність, вікову звичку покладатися на себе, а не чекати якихось благ від держави. Тоталітарна держава відбирала все, що люди заробляли, аби потім годувати їх з власної руки, як господар годує пса або раба. Раб, як і пес, повинні були за кожен кусень хліба вдячно лизати хазяйську руку.

Нині цей порядок ліквідовано, і ми, опинившись на волі, по-рабському заскиглили: «Воля, яку ми маємо сьогодні, гірша учорашньої неволі». Але чомусь нікому не спадає на думку змінити себе, своє ставлення до життя.

В Америці, де свобода підприємництва і слова за півтора століття після ліквідації рабства витворила казкові багатства, Джон Кеннеді говорив: «Не питайте, що вам дала Америка! Запитайте себе: що ви дали Америці?»

А в нас? Погляньмо довкола! Ніхто не хоче працювати. Розіб’ється шибка, і це вже мало не катастрофа, бо скляра не знайдеш. Та хіба тільки скляра? Спробуйте знайти путнього сантехніка! Могутній козарлюга стоїть на базарі з двома баночками кави, і йому не соромно за таку «працю». Те, що я бачу зараз, мене не задовольняє. Кругом панує безладдя, хаос та зло. Наші люди доведені до такого тяжкого становища, що готові кинутися один на одного. Пенсіонерам не виплачують пенсію, робітникам заробітну платню, на яку і так не можна прожити, припиняють роботу заводи та фабрики. А яка в нас екологія! Ми ж всі випромінюємо радіацію. Окрім цього, рівень народжуваності в Україні майже вдвічі нижчий, ніж рівень смертності. Українці вимирають. Наша влада поставила всіх у такі рамки, що люди готові вбивати, грабувати. Ось тому зросла ще й злочинність. Я не хочу, щоб моя Україна залишалася такою. Я хочу бачити її іншою, новою: кругом доброта, порядність і чесність, радісний народ, щасливі діти, зелені ліси, чисте повітря, прозорі річки. Я мрію, щоб кожний українець був гордий за те, що він народився і живе на цій землі, щоб завжди, коли лунає гімн України, кожен з нас гідно клав руку на серце і співав його. Адже усі пам’ятають , як довго українці добивалися своєї мети — визначити себе окремою нацією зі своєю країною.

Подумаймо трохи, і ми легко збагнемо причину наших злиднів. Порятунок — у широкій і негайній приватизації землі, заводів, фабрик. Це надійні ліки, вони перевірені цивілізованими народами протягом століть. Приватизація відновить втрачену українцями ініціативність та працелюбство. Але тут доведеться розпрощатися з міфом про матеріальну рівність. Такої рівності можна досягти лише в загальних злиднях, що ми нині і спостерігаємо.

Тож працюймо і частіше питаймо самі в себе: що ми дали Україні? Однак чи варто говорити в такій ситуації, що ми соромимося жити у такій країні? Адже країна — це ми самі, наші вчинки, наші прагнення. Ми будуємо майбутнє своєї держави. І невже немає нічого світлого в житті нашої країни? Хочеться вірити, що є, тому що ми маємо найбільший в світі скарб — рідну мову, яка після здобуття національної незалежності інтенсивно розвивається й активно охоплює всі сфери людського життя, незважаючи на різні перешкоди. Повільно, але неухильно, розвиваються національний театр, кіно й телебачення, радіо та преса. Популярною стає українська естрадна музика, пишуться художні твори рідною мовою… Зараз, коли Україна все більше сповзає в розряд відсталих, слаборозвинених країн, їй дуже потрібні фахівці з новою свідомістю, патріоти, які б жадали не особистої наживи, а слави для своєї держави, її виходу на широкий європейський і світовий простір. Я мрію, щоб врешті-решт наше життя змінилося на краще, щоб Україна стала великою країною. І це буде залежати від нашого покоління в деякій мірі особисто від мене.

Не зраджуй їй

Ніколи і ні в чім

В лиху годину вмій

На захист встати.

І буде в нас тоді

Свій власний дім,

І будемо свою

Державу мати!

Отже, живе Україна, яка здобула колись незалежність, і буде жити. Буде, незважаючи ні на що, і допомагати їй у цьому повинні ми усі, її діти, і, передусім, молодь. Наша молодь зарекомендувала себе останнім часом активною громадською силою, і це дає мені надію на наше світле майбутнє, на гармонійно розвинене суспільство без чвар і воєн, у доброму співжитті з навколишнім середовищем, із природою. Ми — молоде покоління нової держави України, якій тільки-но виповнилося 15 років. Вона ще така молода! Тепер, нарешті, ми здобули волю. Вірю, що ми зможемо побудувати сучасну демократичну державу, доклавши до цього певних зусиль і прагнень, розуму і вміння.

Почавши твір словами українського класика, хочу й завершити його в такий же спосіб. Адже щиро вірю услід за Василем Симоненком, що «ще не вмерла Україна. І не умре!»

Підготувала: учениця 11 класу Інзівської загальноосвітньої школи І-ІП ступенів Сулакова Юлія

РОБОТА 2.

Україна: пошук власного шляху

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів наше життя все більш підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям, інтернаціоналізації та інтеграції. Сьогодні Україна, попри відірваності значної частини економіки від глобальних ринків, змушена більш активно шукати вихід на виклики глобалізації (вступ до СОТ, доступ до міжнародних ринків капіталів ), вирішувати дилему про те, кому врешті-решт делегувати частину економічного суверенітету — Росії, з її проектом ЄЕП,. чи об’єднаній Європі.

Україна опинилася перед вибором — стати „зручною територією" чи „демографічним ресурсом", які поглинуть або Росія, або Європа; чи утверджувати власну спільноту — державу, здатну осмислити власну історію.

Відомий в радянські часи шестидесятник, нині народний депутат України, Лесь Танюк з приводу власної історії зауважив: „Ми мусимо переписати історію. Вона була написана з хибних позицій, фактів. Складається враження, що вся історія України   є історія нещасть, обманів, злиднів."

Якою я, учениця 10-А класу ЕНВК „Гармонія" — класу, який спеціалізується на вивченні історії, хочу бачити свою Батьківщину — європейською чи азіатською? Хочу бачити її демократичною, економічно стабільною державою з високим добробутом її працьовитого населення. Хочу, щоб мої дорогі українці забули про всі негаразди в XXI столітті, про економічні експерименти над народом з боку влади. І перспективи цього вбачаю лише в одному: вступу України до ЄС, і тільки.

Бо ж саме Європа в різні часи історії була сприятливим політичним, економічним, культурним середовищем для формування світогляду політичних діячів Росії, України. Про що це я?

Коли на політичній арені Росії наприкінці сімнадцятого століття з’явилася колоритна постать неординарного, жадібного не лише до теоретичних знань, а й до практичного втілення їх в життя, молодого царя в особі Петра І, йому конче потрібний був Вчитель з великої букви.

Вдома, в величезній, але розхристаній Росії він не знайде такого вчителя. Бо ж хіба легко навести порядок , коли не знаєш з чого починати. І тоді Петро І "прорубав вікно в Європу", і, як міг, „відмив Росію". В "бабусі — Європі" молодий російський цар побачив не лише економічний порядок, культуру народу, цивілізований імідж європейця, але й самоповагу людей. Саме там він пройшов „ корабельну практику", і побудовані ним військові кораблі допомогли Петру І перемогти Швецію в Північній війні. А вже тоді через свою харизму, особистість, через власний геній він створив сильну державу — Російську імперію. Про що це говорить? Про те, що Європа була гарним Вчителем Росії. Про те, що гарний вчитель завжди зробить гарним свого учня. Якби у Петра І не було вчителя в образі Європи, історія Росії, мабуть, склалася б по-іншому. А я продовжую мову про "практику" політичних діячів в Європі.

Коли в 1813 році російські війська гнали армію Наполеона через не-кріпацьку та заможну Європу, офіцери, повернувшись на Батьківщину, через 12 років стануть декабристами. Вони хотіли мати політичний державний устрій Європи. Тобто знову „практика", і знову в Європі.

Засновник радянської держави, ініціатор Комінтерну Володимир Ілліч Ленін досить великий термін проходив „практику" в Європі. Саме там він познайомився з „Капіталом" К. Маркса не лише в теорії, а й на практиці. Добрячий психолог, він мав змогу спостерігати за повсякденним життям пересічного європейця. І хоч потім, коли він прийде до влади, він смертельно налякає Європу ідеєю світової комуністичної революції, попри цього, Ленін буде повчати радянське керівництво „вчитись господарювати у німця". Що ж ми бачимо: Ленін, так само, як і Петро І, любив Європу. За що саме? За вміння господарювати, економно жити, рахувати кожну копійку.

Сталін відгородився від Європи „ залізною стіною", перетворив одну шосту території Земної суші на „імперію зла". Він відкинув СРСР від цивілізованого світу щонайменше на сто років.

Історик Авторханов запевняє, що під час другої світової війни Сталін зробив дві помилки: показав Європу Івану та Івана Європі. Питається, що є такого привабливого в Європі і чого не вистачає нам, пострадянським країнам. Відповідь надзвичайно проста: віками відшліфована ринкова система, непорушна приватна власність та забезпечення прав людини.

Після розпаду СРСР активність проходити „практику" українців в Європі значно виросла. На думку вчених інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, за даними посольств України за кордоном , на заробітках перебуває понад два мільйона українських громадян, з них половина — в Російській федерації. У Польщі працює 300 тисяч осіб, в Італії — 200 тисяч, в Чехії — понад 200 тисяч, в Іспанії -100 тисяч, в Португалії 150 тисяч.

Завдяки лише власній ініціативі і трудовим якостям українські працівники-мігранти змогли закріпитися на ринку праці низки зарубіжних країн, стали важливим його сегментом. Все більше і більше українців отримують у європейських країнах законний статус.

В Португалії українці перетворилися на найчисленнішу групу іноземців. Живуть там і мої знайомі. Вже понад шість років. Це молоде подружжя з міста Енергодар. Закінчивши з відзнакою університет, вони не змогли на Батьківщині пристойно працевлаштуватися. На чужині вивчили португальську мову, дякуючи своїм природнім здібностям та титанічній працездатності. Два роки працювали на господаря, а зараз працюють за своєю спеціальністю на себе. Цього року вони всі приїздили додому. Я забула сказати, що два роки тому у них народилася донечка. Це велика радість для батьків. Та сумує бабуся: її гарнесенька онука є громадянкою Португалії. А її діти назавжди залишаться жити в Португалії.

Показувало подружжя на відео своє житло, особливо вразила кухня-столова, повністю обладнана побутовою технікою. Дивилися як проводять вони дозвілля в одній з європейських країн…..

Щодо Росії, то тут немає питань. З сусідами завжди треба жити в злагоді, тим більше з тими ,з якими пов’язана вікова історія, яку нам нізащо не розірвати. Але неосяжна Росія хоч і має в надрах землі майже всю таблицю Менделєєва, вона, бідолашна, самотужки не в силах навести порядок в країні. То ж і живуть росіяни, особливо в „глубинке" на межі виживання, так само, як і українці. Вступ України до ЄС допоможе й Росії прискорити свій європейський вибір, бо альтернативи євро інтеграції поки у нас немає.

Так! Я за ЄС, і тільки!

Підготувала: учениця 10-А класу Енергодарського навчально виховного комплексу «Гармонія» Кириченко Наталка

РОБОТА 3.

З чого починається Європа?

Дискусія навколо членства в ЄС сьогодні не в часі. Для мене нема сумніву: Україна буде в Євросоюзі. Я нікому не хочу доводити, що ми прагнемо до Європи. Україна — серце Європи. Без України Європа некомплектна.

 В. Ющенко

З чим асоціюється у нас Європа? Кожен уявляє щось своє, бо не можуть дві різні людини уявити щось однакове, чуючи це слово. Хтось згадує євро, хтось — Євросоюз, одні розмірковують про європейські машини, інші-про євроремонт. А я чуючи це слово, уявляю Прагу… Так чомусь саме Прагу, таку, як її зображають на фотографіях, описують у книжках.

Європа — колиска сучасної західної цивілізації. Протягом багатьох століть поспіль Європа утримувала історичне лідерство. Звідси почалися Великі географічні відкриття, тут зародився капіталізм, відбулася перша революція. У Європі знаходиться 45 незалежних держав і одна колонія (Гібралтар).Чим же відрізняються ці країни з-поміж інших країн планети Земля?

Безумовно, ринковою економікою, яка формувалася тисячоліттями. Шлях її розвитку не можна назвати дуже легким, проте напрям, як показує історія, був правильним. Основою європейської ринкової економіки стала вільна конкуренція, яка проявляється усюди: від конкуренції на сільському ярмарку, до змагань на рівні держав. Саме конкуренція і пошук нових видів прибутку призвели до індустріальних революцій та зростання ролі науково-технічного прогресу, що, в свою чергу, покращував умови життя та праці.

Прикметною ознакою Європи є закони, спрямовані на захист прав людини. Людина тоді  працюватиме на благо своєї країни,  коли держава гарантуватиме їй гідну матеріальну винагороду, захист і впевненість у майбутньому. Так, тільки така людина може бути патріотом своєї Батьківщини. Кожен також отримує право брати участь у житті суспільства і вирішувати певні проблеми своєї держави, що надає людині почуття значущості. Важливою ще деталлю є соціальний захист, що характеризує опіку держави над своїми громадянами.

Істотною ознакою Європи є рівень освіти та науки. Розвиток промисловості залежить від науково-технічного прогресу, і, розуміючи це, уряди європейських країн сприяють розвитку та процвітанню освіти та науки.

Економічному піднесенню також сприяє співпраця між країнами Європи. Прикладом взаємовигідної інтеграції може слугувати Євросоюз. Зараз ЄС об’єднує 25 держав. Внутрішня політика ЄС базується на розробці спільної програми діяльності в сільському господарстві, телекомунікації, транспорті, енергетиці. Зовнішня — на розробці програм зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, поступовому посиленню своєї міжнародної ролі шляхом проведення в життя спільного зовнішнього курсу та стратегії безпеки.

Особливо хочеться відзначити менталітет європейців. Звісно, Європа велика і населена різними націями зі своїми особливостями характеру, проте є деякі загальні риси, наприклад, законослухняність. Пересічний європеєць поважає закони своєї країни і дотримується їх. Європейцям також характерне почуття обов’язку: обов’язку перед своєю державою, обов’язку перед суспільством, професійного обов’язку. Професійний обов’язок полягає у чіткому і повному виконанні своїх функцій, при цьому людина добре усвідомлює, за що вона отримує гроші, і тому працює з найбільшою віддачею. А коли кожен добре розуміє і виконує свою справу, суспільство діє злагоджено, як годинниковий механізм. З цим пов’язана і якість товарів, виготовлених у країнах Європи (наприклад_;німецьких автомобілів і система європейського сервісу). Саме в Європі з’явилися сучасні ідеї гуманізму. Більше того, ці ідеї і стали основами життя сучасного суспільства. На гуманізм спираються права і обов’язки людини, основи рівності прав людей.

Сучасне європейське суспільство є чи не найдосконалішим з існуючих у сучасному світі моделей суспільства. Воно продовжує розвиватися і вдосконалюватися. Основами його стали ринкова економіка, верховенство закону та непорушність прав людини, його досягнення — економічне процвітання держав, високий рівень добробуту та якості життя кожної людини.

Навіщо ж Україні потрібна Європейська інтеграція? Що в нас є Європейського? Якою стала зараз наша країна?

Зараз Україна — індустріально-аграрна країна зі значними економічними ресурсами. Частка її національного доходу у світовому виробництві становить більше 2%. Україна домоглася дипломатичного визнання на міжнародній арені. Вона переконала світову громадськість у важливості свого державного існування як запоруки стабільності у Європі. Це було нелегкою справою, адже останні триста років світ переконували, що української нації не існує.

Україна-повновартісна, повносила європейська держава. Як незалежна держава, Україна має державні символи, мову, є самостійною у вирішенні внутрішніх справ, а також є рівною серед рівних у міжнародних відносинах.

Чи потрібен нам Євросоюз, що ми отримаємо від вступу до нього? Звичайно, думки можуть бути різними. Зрозуміло одне: поспішати не варто. Щоб вступити в ЄЄ, нам потрібна стабільна влада, повага до прав людини, високоефективна ринкова економіка. Лише тоді ми зможемо з чистою совістю стати членом ЄС.

Тож не потрібно сидіти склавши руки. Кожен з нас може бути свідомим громадянином своєї держави, тобто мати національну свідомість, захищати інтереси нації, поважати результати своєї і чужої праці.

Підготував: учень 11 -А класу Енергодарського навчально-виховного комплексу №1 Боровков Віталій